На початку ХХ століття у Подільській губернії не було централізованого губернського архіву. Кожна державна установа утримувала свій відомчий архів. Така ж ситуація спостерігалася і в період Центральної Ради, гетьманату, Директорії Української Народної Республіки (УНР). Багато архівів, що містили цінні історичні документи, за роки громадянської війни були пограбовані або знищені. На захист архівної спадщини стали представники професорсько-викладацької корпорації Кам’янець-Подільського державного українського університету (К-ПДУУ), які утворили архівну комісію, діяльність якої можна відстежити за архівними документами, починаючи з липня 1919 р., коли після передислокації з Галичини на Поділля підрозділів Української Галицької Армії стабілізувалося становище Кам’янця-Подільського як державно-політичного центру УНР.
Члени архівної комісії на її липневому і серпневому засіданні висловили занепокоєння тим, що архівні скарби України зазнають нищення, запропонували конкретні заходи щодо збереження архівів, заснування постійної державної архівної структури за участю фахівців, відкриття навчального закладу для підготовки спеціалістів у цій галузі, прийняття закону про збереження архівної спадщини. Заява викладачів К-ПДУУ і лист його ректора І.І.Огієнка не залишились поза увагою Н.Я.Григоріїва, який тимчасово очолював Міністерство Народної Освіти УНР. Він запропонував декану історико-філологічного факультету професору П.В.Клименку, добре знаному архівісту-практику, очолити Відділ Охорони Пам’яток Старовини й Мистецтв при Головному Управлінні Мистецтв та Національної Культури (ГУМНК). 11 серпня 1919 р. вийшов наказ ГУМНК про те, що охорона культурно-історичних пам’яток тимчасово доручалася повітовим та губернським комісарам освіти. В кінці серпня 1919 р. з ініціативи новопризначеного голови відділу охорони пам’яток старовини П.В.Клименка Міністерство внутрішніх справ УНР поклало на органи місцевого самоврядування обов’язок опікуватися пам’ятками старовини і охороняти їх від нищення, продажу, розкрадання. Наказом Міністерства Народної Освіти за №29 від 30 серпня 1919 р. була створена архівна комісія під головуванням П.В. Клименка. Комісія за короткий час сформулювала низку невідкладних завдань, першим з яких було визначено прийняття Директорією УНР закону, який би націоналізував усі пам’ятки на території УНР і передав їх під охорону держави. Разом з іншими українськими патріотами, які вболівали за стан старовини, вчені К-ПДУУ били на сполох і закликали уряд заснувати Міністерство мистецтв і національної культури, яке б стало на чолі роботи з охорони культурних цінностей і набуло відповідних прав.
16 вересня 1919 р. Симон Петлюра затвердив штат «архівної комори» в Кам’янецькій фортеці, а через тиждень Головне управління Генерального штабу армії УНР розіслало у війська інструкцію для військових архівних комісій. Голова Директорії УНР також затвердив Постанову про заснування при всіх міністерствах і управліннях республіки особливих комісій для перегляду чинних законів та інструкцій, на підставі яких утримувалися і зберігалися їхні архіви, зазначалася необхідність проведення експертизи цінності документів архівів. Тоді ж оприлюднили постанову міжвідомчої комісії, скликаної Міністерством народного господарства УНР, за якою з метою збереження старих документів з історії краю заборонялось вилучення будь-яких архівних справ без дозволу Комісії з охорони пам’яток старовини і мистецтва при Міністерстві Народної Освіти УНР.
20 вересня 1919 р. професор П.В. Клименко разом з товаришем міністра народної освіти П.І.Холодним направили губернським і повітовим комісарам освіти розпорядження, яким запропонували повідомити населення через учителів місцевих шкіл про те, що всі цінні старовинні речі, в тому числі документи, необхідно зберігати. Колекції старовинних речей, книг, архіви пропонували перевезти до приміщень шкіл, громадських бібліотек і взяти під охорону.
У вересні цього ж року Радою Народних Міністрів УНР ухвалено постанову про охорону пам’яток старовини й мистецтва, в якій зазначалося, що архітектурні, архівні, бібліотечні, музейні, побутові пам’ятки, які мають культурно-історичну цінність, знаходяться під охороною держави. Ці обов’язки покладалися на Головне управління мистецтв та національної культури.
В кінці 1919 р. – на початку 1920 р. в Кам’янець-Подільському університеті було створено науково-дослідний архів, куди згідно з наказом Головного Отамана були передані справи Подільського жандармського управління, Подільського окружного суду (в тому числі судова справа народного ватажка Устима Кармалюка). В липні 1920 р., коли уряд і міністерства УНР покинули місто і відбули до Галичини, в університетський архів було передано архіви міністерств УНР та різних ліквідованих організацій та установ. Відразу після встановлення радянської влади 1 січня 1921 р. з університетського архіву вилучили чимало справ, залишених різними міністерствами та самою Радою Народних Міністрів УНР, а згодом також було вилучено бюлетені і вісники міністерств УНР, повні комплекти україномовних газет за 1917-1920 рр., польські, білоруські, румунські, французькі, німецькі та англійські часописи. Проте зібрання в К-ПДУУ великої кількості архівних документів врятувало їх від загибелі чи руйнування, щоб стати безцінними скарбами для дослідників.
Начальник архівного відділу О. Покотило